Фастів онлайн » Незалежна преса Фастова » Позиція №8, Вересень 2009 року

Позиція №8, Вересень 2009 року

0

 

Позиція №8


Орловські скакуни, або чи бере хабарі фастівська влада на чолі з Галиною Поліщук

Був колись такий царський генерал і займався він крім справ військових ще й розведенням коней. Тож і вивів на своїй конюшні добротного жеребця: вгодованого, випещеного, що не мав, на відміну іншої тяглової сили, проблем із харчами. Гарна була коняка. І від нього вже й пішли інші потомки конячі. Звісно, під прізвищем свого покровителя, батька-патрона графа. Орловськими стали їх звати.
Родословна Орловських-людей теж ще не досліджена. Можливо, їхні предки були не четвероногі, а, приміром, двокрилі. Як орли. Цілком можливо. Навіть літали. Та справа не в тім - скакали вони чи літали. Аби податки добросовісно платили. Це вже я так переходжу до справ земних, наших пострадянських. Фастівських.
Побував нещодавно з друзями в Камянець-Подільському. Відвідали, певно, і старинну фортецю. Там у внутрішньому дворі є така яма, борговою називається. В яку колись наші предки садили всіх, хто взявши кредит, не повертав його вчасно. Зверху над ямою решітка, а боржнику раз в день кусень хліба та води кварту давали. І сидів злісний неплатник податку, чи то боргу аж поки за нього хтось той борг не погасить. Місто мало Магдебурзьке право, тому й шанувала громада людей порядних.

 

- Для наших лише фастівських «діловарів» однієї ями не вистачить, - жартували ми.

– Це б там сиділи і депутати міської ради, і «кращі» представники влади.

«Еліта», одним словом.
Хоча, як кажуть, в кожному жарті є доля жарту. Все решта – правда.

 

«Еліта»



Часто проходжу повз швейну фабрику, або ТОВ «Козак». З минулого року воно частину приміщення та землі продало ТОВ «Зеніт». Останнє займається організацією торгівлі молочними продуктами. Хороший сервіс обслуговування та асортимент продуктів у магазині. То правда. Але зайнялись у товаристві з весни цього року й іншим бізнесом - організували торгівлю овочами. Не так вони, як самі продавці на прилеглій до товариства території. Облаштували «зенітовці» територію (директор товариства С. А. Орловський каже що то їхня) та й стали стягувати податок з торгуючого люду.
- Вирішили боротися з дикою торгівлею під стінами нашими, - розповідав той мені.
Аж 25 тисяч гривень «убехало» на укладання тротуарної плитки товариство. Тепер ось мають і зиск. Про той «зиск» я розмовляв із суб’єктами торгівлі. Неохоче, якось боязко говорили вони зі мною. Більше на жестах та емоціях. Та частіше лише головами кивали назад, в бік приміщення. У них, мовляв, питайте.
- Податок за місце торгівлі кому платите? – запитую.
- А ми ходили і в міську раду. Хай би вона з нас гроші брала. Та так нічого і не добились. А так би хоч дорогу ось навпроти заасфальтували. А ці нам чек дають…
Чек?! Чекайте, промайнула думка. Якась нова форма обслуговування? Було б оте «ЧК», давно б ви пояснення давали в іншому місці… І що то за сервіс такий? А проте, молодці хлопці Орловські. Казковий Балда теж із бісів брав «оброк» за те, що на дні моря сидять. При правильній організації справи гроші можна мати з усього.
Мій любимий книжний герой Остап Бендер теж збирав податок навіть за вхід у «Провал» (здоровенний рів у Пятигорську). Міліція і та платила комбінатору по 30 копійок з чоловіка:
«Остап сразу же выяснил, что «Провал» для человека, лишенного предрассудков, может явиться доходной статьей.
Удивительное дело,— размышлял Остап,— как город не догадался до сих пор брать гривенники за вход в «Провал». Это, кажется, единственное место, куда пятигорцы пускают туристов без денег. Я уничтожу это позорное пятно на репутации города, я исправлю досадное упущение.
И Остап поступил так, как подсказывали ему разум, здоровый инстинкт и создавшаяся ситуация…»
Чи належить земля навколо приміщення товариства «Зеніт» з боку вулиці Інтернаціональна та Першого травня, яке організувало з дозволу виконкому там свій «ґешефт» - залишилось мені невідомо. Журналіст – не прокурор, щоб мати доступ до «секретних» документів. Але брати Орловські таки справді добрячі скакуни. Бо не вміє, чи не хоче влада, або вміє і хоче та не робить з цього «ґешефт», - то інша мелодія. І про те далі.
Сказав, брати, бо у цьому товаристві працює і старший із братів Віталій Алаїзович, він же і голова громадської організації «За фастівчан». Створена вона в минулому році і, гадаю, не випадково. Попереду нас чекають місцеві вибори. Тож організація, або її керманич і Ко взялися захищати всіх фастівчан від всього. Унікальна організація, рідкісне явище в Європі. А для нас, колишніх совітських громадян, річ звичайна. Зустрічається, приміром, Орловський-старший із лопоухими фастівчанами і обіцяє все, чого вони бажають. Навіть якісь гроші дає, чи підкидає. Бо ж благодійник! Чому б ні! Із 300 гривень за метр у квадраті (а може тугриків, а може пеньонзів) взятих Орловським-молодшим за «організовану торгівлю» дивись щось перепадає (а може й ні) рідній кровинці для щедрої руки допомоги. Помноживши ті кревно зароблені гривеники на голови торгуючих, як говорив колись Райкін, то й зовсім нормальна сума виходить, щоб вішати локшину на великі вуха фастівському довірливому соціуму. Не організація, а добра тьотя. Навіть як Кашпіровський, що лікував від всього: від ішемії коліностопного суглоба, енурезу підшлункової залози і тому подібних викрутасів здоров’я. Або з іншого кіно:
- Він: «Галю, ти хочеш великого але чистого кохання?»
- Вона: «Та хто ж його не хоче!»
- Він: «То приходь сьогодні ввечері під копицю з сіном…».
Фастівський варіант.
- Ми вам в ноги кланятимемося, - говорили окремі фастівчани, що майже при владі, за велику доброту «благодійників». Авжеж. Копійочка до копійочки, і дивись, можна і метро прокласти від Потіївки до Казнівки. І далі до «білого дому», щоб Ніна Іванівна Глущенко, казнівський «мер» не мучилась в тому громадському транспорті…
В тому ж «білому вігвамі», або в конторі «от девяти до шести» один чиновник так багатозначно і сказав мені (або сказала), мовляв, вам Орловських «горішків» не розкусити, вони вам не по зубах.
А я й не збираюся кусати ті «фрукти». Хай наші виборці самі обирають собі їх до смаку. «За державу обидно», - говорив ще один мій любимець, таможеник Верещагін. Бо обдирають її, як липку, як «сидорову козу».
Це ж виконавча влада організовує (ніби) торгівлю в місті. Написав так, і скули аж пересмикнуло. Сміх і гріх водночас. Ніби впорядковує графік торгівлі. В цьому році оте, що називає себе владою, видало з півсотні дозволів на ту торгівлю. І лише для тих, хто зареєстрований, як суб’єкт підприємницької діяльності. Суб’єкт сплачує в державну казну щомісяця якийсь там податок, а місцева казна має з того Дулю. Бо ще такого не бувало, щоб хтось із них платив податок за оренду землі, на якій вони розміщуються. То довга процедура складання документів, кажуть чиновники. А відтак, і грошей для бюджету катма. А не складають, бо не хочуть, чи не складають, що так комусь вигідно?
Ось тут і запитання – наша виконуюча обов’язки «президента Гваделупи», чи то некерованої території між Васильковом, Макаровом і Білою Церквою Галина Поліщук справді не знає, як робити гроші для громади, чи робить (не робить) те свідомо? То чи бере вона хабарі за це? Це для роздумів.
По доріжці, що пролягає поруч із облагородженою братами Орловськими, – пройти важко. То яма, то канава. Хіба що пританцьовуючи під акомпанемент струнного інструменту. Ліворуч (і то правда) торгівля організована. Далі – як і ледь не по всьому Фастову – дика.
Керівництво швейної фабрики від такої ж дикої торгівлі, тільки під їхніми стінами, аж за голову береться. Шле листи-прохання до влади з проханням захистити їх від цього лиха. Але брати податок з торгуючих ще не додумалось.
«Дура я, дура я, дура я проклятая. У него четыре дуры, а я дура пятая» - повідомляє нам одна «частушка». Майже як про нашу місцеву владу. За останні два роки вона вже п’ята. А там і шоста не за горами.
Ні, видно коли Господь роздавав розум людям, то фастівчанам залишки згріб та й кинув. Бо щось у нас з ним не владу (тим розумом).
І були коні у графа Орловського. Добрі скакуни. І голови мали великі. І мізки в тих головах були…

Анатолій Корчак


Залишити не можна звільнити

Це коли писати і читати, попередньо правильно розставивши розділові знаки. Мабуть у Фастівській РДА є хоч одна посадова особа, яка знається на українській мові в межах базової середньої освіти. А тому могла б і порадити голові адміністрації Хрищенюку В. О. саме так читати оте просте, на перший погляд, речення. Але ж ні. На то він і Голова з головою аби приймати рішення на свій розсуд. І на свою голову. Що він і зробив, підписавши розпорядження №1316 від 10.11.08 року, в якому «на підставі ч. 1 ст. 41 КПіЗ України «За одноразове (зверніть увагу) грубе порушення трудових обов’язків, що виявилися у питаннях отримання власної винагороди звільнити головного лікаря ЦРЛ Чигирина В. І. від займаної посади».
Розшифруємо що ж то таке «власна винагорода». До дня працівників медицини Міністерство охорони здоров’я за поданням обласного управління охорони здоров’я нагородило Володимира Івановича грамотою і рекомендувало Фастівській РДА відмітити головного лікаря Фастівщини матеріальною винагородою в розмірі п’ятикратного посадового окладу. Грамоту пан Хрищенюк вручив йому особисто, а до премії справа не дійшла. Може, як кажуть в народі, жаба задавила? Вже суддя апеляційного суду запитав районного чільника (той особисто представляв інтереси району в судах), то чи виплачена премія?
- Ні, не виплачена, – відповів Володимир Олександрович.
- То в чім справа? Відміняйте своє розпорядження.
- А якби була виплачена! Це б нанесло моральну шкоду всьому трудовому колективу…
Чого варта логіка простого відвідувача лікарні проти логіки самого Голови! Тут варто сказати і таке. Той же трудовий колектив ЦРЛ, про унеможливлення нанесення якому моральних збитків так переймалась перша особа району, згодом з тріском вигнав із зали засідань лікарні не лише голову адміністрації, а й голову райради за «ведмеже» втручання у справи, в яких вони не розбираються. Але то вже сталося згодом, коли «солодка парочка» помаранчевих плюс біло-червоних протягли рішення райради від 12.06.09 року «Про створення комунального закладу «Фастівська центральна районна лікарня».
Коментуючи те рішення та факт вигнання в шию медиками верховної влади району, депутат райради Галина Ковальчук сказала таке:
- Я б, мабуть, від такого сорому пішла б тай повісилася.
Проте вішатись хлопці і на думці не мали. Мали вони слабодухих…
То за що ж такою лютою ненавистю незлюбив Володимир Олександрович Валентина Івановича? Хіба ж не останній сприяв йому і в встановленні в свій час приватного медичного кіоску в приміщенні лікарні, хіба ж головний лікар не говорив, що після виходу на пенсію (а залишилося зовсім небагато) триматиметься за керівне крісло не буде. Хіба ж…
- Все так, але «деребанити» майно територіальної громади району і міста я не дозволю. Я так і сказав йому (голові РДА), - розповідав мені головний лікар. Та часу сидіння начальству на тронних кріслах в районі залишається все менше і менше – попереду видніються вибори нового Президента, депутатів місцевих рад. Тож, можливо, ротація влади змушує думати, що «не все ще зроблено, не все…». Час підганяє.
Вже коли апеляційний суд поновив Чигирина В. І. на його колишній посаді, посоромлена влада взялася проводити опитування працівників лікарні (уявіть собі таке) кого б ті хотіли бачити своїм керівником: Чигирина В. І. чи Новіцьку О. П. На одному із таких зібрань лікар Шепелько М. П., депутат міської ради дев’ятого скликання, прямо без ретуші так і сказав у очі голові РДА:
- Ти мало нагріб собі землі в районі? Іди звідси і не чіпай лікарню!
Сьогодні над кабінетом головного лікаря лікарні висить та ж табличка, що і раніше. Хтось її зберіг, а тепер і повісив. Мабуть не вірилось у «правові» дії рідної адміністрації. І він сьогодні працює. Більшість медперсоналу йому довіряє. А працювати є над чим. Лікарня катастрофічно недофінансована. Дається взнаки «піклування» районної влади про охорону здоров’я фастівчан. Продовжується розкрутка ідеї створення уже спільного комунального підприємства району і міста. На що, здається, клюнули і депутати міської ради із надто амбіційним секретарем Поліщук Г. Ф. ЦРЛ, як цілісний майновий комплекс, не є власністю районної ради (вже не кажучи – РДА), а є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ району та міста Фастова, як базових рад. І тому прийняття будь-якого рішення без згоди останніх в тому числі і про створення «комунального підприємства» є незаконним. Але депутати райради «бачили» п. 8 ст. 60, п. 31 ст. 26 «Закону України про місцеве самоврядуванні України»…
- Валентине Івановичу, - звертаюся до головного лікаря. – А якби ці питання вирішувати у правовому полі. Чого б ви чекали від обох влад: міста і району?
- По-перше, неприпустимим є некомпетентне втручання місцевих органів влади у справи лікарні. Стаття 16 закону України «Основи законодавства про охорону здоров’я» говорить: «Керівнику закладу здоров’я має бути забезпечено незалежність у вирішенні всіх питань пов’язаних з охороною здоров’я». А держава (тобто місцева влада» здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров’я.
Вже після рішення апеляційного суду про моє відновлення на посаді, прибігають до мене працівники рентгенвідділення з криком – приїхали якісь хлопці з Києва і хочуть знімати рентгенустановку. А коштує та десь 500 тисяч гривень. Я туди. Хто ви такі?, - запитую.
А ми по розпорядженню голови райради Куліша Петра Григоровича… Вигнали ми їх геть. Оце вам і оте некомпетентне втручання. Така ж «опіка» влади і щодо нового приміщення швидкої допомоги. Ще його не прийняли в експлуатацію офіційно, а вже окремі кабінети були заброньовані за районною владою.
- А якби по-чесному на користь громади міста і району?
- Треба перш за все питати думку трудового колективу лікарні. Це стосується підготовки будь-якого статуту ЦРЛ. Хай би був створений і спільний наглядовий орган від двох влад, як регулятор, як народний контролер. Місто має право на здійснення контролю за використанням своїх бюджетних коштів на утримання лікарні, як то було раніше. А це 70% від потреб лікарні. Тоді не було б того, що трапилося торік, коли районна влада поклала три мільйони гривень на депозит, а це ж бюджетні кошти. В результаті ні тобі коштів, ні дивідендів.
- А як вам бачиться кадрове питання, зокрема, головного лікаря?
- Хай все буде по закону. Право призначення і звільнення керівника об’єкту спільної власності територіальної громади відноситься до виключної компетенції пленарних засідань рад і не може делегуватися голові РДА. Діяла б наглядова рада, певно вона б не допустила такого свавілля влади, яке відбулося. Мало кого новий Президент призначить головою РДА в районі. Може знов такого, що, як кажуть, корову від бугая не відрізнить. А нам тоді страждай.
- …По дійкам можна відрізняти…
- Сміх-сміхом, а від цього люди потерпають. Ми живемо в одному регіоні. Всі ми – фастівчани. Можна розділити лікарню, розтягнути, як це зроблено з багатьма колишніми об’єктами народного господарства. І в що ж тоді обернеться охорона здоров’я? В пустий звук обернеться.
За порушені права громадянина Чигирина В. І. та нанесення йому моральних збитків за час примусового відсторонення від займаної посади, суд виніс рішення стягнути на його користь з райдержадміністрації 40 тисяч гривень. Шкода, що не з керівництва. Але так уже у нас заведено: «Если нет ногам покоя, значит что-то с головою».

Анатолій Корчак



Гросмейстер


Про мого доброго давнього-давнього товариша Петра Олійника писати і легко, і важко водночас. Важко – бо знаю його давно. Ну, дуже давно. Колись ми, комсомольці сімдесятих, називали таких, якими ми є сьогодні, не інакше як патріархами. Хіба ж тоді думалося, що молодість не вічна…
А тепер один «патріарх» зустрічає іншого, шанобливо вітається, хоч в душі залишаємось назавжди молодими. Навіть розмова часто переходить від сірих буднів сьогодення, до романтики минулих днів.
- Добрий день, Петре Єгоровичу, - весело звертаюся, помітивши товариша в садочку дворика житлового будинку держлісгоспу. Тут він мешкає теж давно. Мабуть років сорок. Не менше.
- О, наш Роберт Фішер іде, - жартує він у відповідь, сидячи за шахівницею зі своїм сусідом Володимиром Івановичем Дросенком. Фішер, це тобто я. І не ображаюся. Бо колись давно один єдиний раз обіграв свого товариша в шахи. Кумедна вийшла історія. Працював тоді в міськкомі комсомолу. А Петро Єгорович, або просто Петро, на той час був секретарем комсомольської організації лісгоспу. Приходжу до нього додому… По внески комсомольські.
- Не зібрав, - розводить руками.
– Тоді здавай свої гроші, а собі «назбираєш».
- Анатолію, давай так. Обіграєш мене в шахмати – сплачу внески. А ні…
І я сів за шахівницю. В шахи грав, як Остап Бендер. Чого не можна сказати про «гросмейстера» Олійника. А сів грати, бо репутація комсомольської організації важила більше за особисту. І ось, коли до програшу (мого) залишалося кілька ходів, трапився може один із тисячі випадків – одним ходом об’явив «гросмейстеру» мат.
Той піднявся, обійшов кілька раз шахівницю, подивився на мене незрозумілим поглядом і з міною на обличчі, як після з’їденого лимону, розвернувши шахівницю, відразу запропонував: «Граєм матч-реванш!».
- Е, ні! Здавай внески, друже…
Так я відстояв честь фастівської комсомолії і став непереможним шахматистом (непереможним для Петра Єгоровича), бо більше з ним грати не сідав.
- Роберт Фішер теж не перегравав своє чемпіонство, - жартував я при зустрічі, згадуючи той «матч віку».
Розповів про той випадок і Володимиру Івановичу.
- Мені б такий шанс, - сміється. – Бо ніяк не можу обіграти свого сусіду. Добрий він шахіст.
А про свої здібності грати в шахи останній говорить стримано. Хоча має хист неабиякий. Тому в колі фастівських майстрів цієї древньої гри тримає високий рейтинг. На рівні з ним грають хіба що «суперваговики» як-то проф(ф)есори Фелікс Іванович Бураков, Павло Йосипович Мотренко, Анатолій Михайлович Симонець, Петро Сергійович Федорченко, Володимир Іванович Макельський. Виграє в них, програє. Одним словом, не випадає із колії життя. А нещодавно воно «награло» йому, під палкі поздоровлення друзів, рідних перші шістдесят. Батько, дідусь трьох онуків-козаків, яких подарувала йому донька Наталія. Петро Єгорович зустрів той ювілей гідно, по-чоловічому. Без сліз! А якщо й були, - то сльози радості. Бо є від чого радіти і чим гордитися. Все він виконав, мов за народним приписом: посадив сад-ліс (і не один гектар), збудував дім, зростив дітей. Приїздить до батьків донька, нині киянка, помічник судді – і батькам радість. Радіють вони з матір’ю і за сина Олексія. Пішов той батьківською дорогою. Має вищу освіту і працює приватним підприємцем у сфері торгівлі. Тому і проходять життєві будні для сім’ї олійників у земних турботах про дітей, онуків і вже про їхні трудові справи. Є в дідуся Петра і особливе переживання – переживання за онука Сашка, нині учня 5-го класу. Навчав його грати в шахи. Тож тепер мріє бачити свого учня не менше, як чемпіоном Києва. А там, дивись, і далі піде…
- Лісники не плачуть, - поділився він мені секретом чоловічої молодості коли ми сиділи за чашкою кави. – Тепер ось п’ємо каву, ще можемо сік або чай. Козакуємо…
Про свої трудові будні, які пройшли на теренах фастівського лісу, згадував Петро Єгорович із серцем. Бо там гуляла його молодість. Міцно прив’язала хлопця із Чернігівщини до лісу, до природи. Після закінчення Малинського технікуму лісового господарства отримав направлення на Фастівщину. Перша посада – технік-лісовод. Далі працював, заочно закінчив Київську сільськогосподарську Академію, став лісничим. Запримітило молодого спеціаліста Київське керівництво, запропонувало обійняти і керівну посаду. Але, як буває, засумнівався він в собі. Молодий дуже був. А проте керівне крісло не обминуло його. Довелось очолити Фастівське торгове підприємство, поміж фастівчан зване «складом Ліпатова».
Працював натхненно, розвивав виробництво. Згодом з’явилася нова красуня, торгова база на другому Фастові. Ростив і кадри собі на заміну. Добрим словом пригадує свого керівника нинішній директор ТОВ «Олеандр» В. І. Скурський, один із найуспішніших підприємців міста. Прийняв його на роботу Петро Єгорович рядовим продавцем. Вчив непростому ремеслу в торгівлі, щоб не було, як у тому прислів’ї «Досить батьку торгувати, бо нічим здачу давати».
Нині зустрічаються давні приятелі, пригадують спільні роки роботи. Минуле об’єднує. Зустрічаючись з Віктором Івановичем і Петром Єгоровичем, я теж не раз повертався спогадами в роки минулі. Непрості вони були і для мене, і для моїх друзів, і для нашого міста. Але часто те порівняння просто виводило з рівноваги та навіть приводило до обурення за нинішній стан речей у місті над Унавою. «По одному б вішати в рік, щоб іншим не кортіло…», - кажуть, говорив колись Петро Перший. І приходить та фраза на думку кожен раз, коли бачиш занепад Фастова, безхребетність влади, її продажність. Лиш подумати, яким високим кадровим потенціалом володіло місто раніше! А нині зійшлось на «мох-траву та Саньку криву…»
- Знаєш, друже, - висловив в розмові з товаришем думку, - піду на вибори міського голови в березні наступного року. Я ж із розряду невиправних романтиків-ентузіастів. Ти ж знаєш. Хай буду і «останнім із Могікан», хто ще вірить у краще майбутнє. Але піду. Стара гвардія підтримає колишнього комсомольського вожака?
- Анатолію, ще й питаєш! Вважай, що вся моя сім’я, і не тільки, голосуватимуть за тебе. Думаєш і мені легко бачити цей безлад у місті?! В тебе енергії вистачить. Тільки пообіцяй, що партію в шахи переграємо, - пожартував він під кінець.
- Обіцяю! Тільки коли Фастів із Старих Васюків стане Нью-Фастовом, - теж підтримав весело свого товариша.
Живуть в місті мої друзі, як ось Петро Єгорович. Бачили вони його і кращі часи, та ще мріють побачити з плину свого життя і в кращі. Бо не вмирає надія. Потиснув тоді я руку своєму доброму приятелю з побажанням йому доброго здоров’я, довголіття, сімейного благополуччя, нових виграшів у шахи.
- Ти переможеш на виборах, як і мене колись переміг, - побажав він мені.
І ми розійшлися, залишившись назавжди добрими товаришами. Та ще й молодими, як колись!

Анатолій Корчак


Швидше, бо далі нікуди…



Та на таких зборах, та раніше, та від такого голови колгоспу залишилося б мокре місце. Засміяли б, засвистали, в три шиї вигнали б. Тепер не ті часи. Хоч люди залишилися, правда, ті самі. Як ось в колишньому радгоспі «Унавський». Ось вони: в не так і далекому минулому і трактористи, доярки, рільники. Тільки роки трохи їх, а може й добряче, притрусили сивиною, порубцювали морщинами, проблемами. Все, що в них залишилося на сьогодні – це земельні паї. Решта: ферми, техніка, скотина – пішло з молотка новоявленими «господарями».
І зібрались вони тепер уже в чужому будинку культури, щоб вирішити одвічну проблему землі – кому її обробляти, як обробляти, або кому віддати в оренду. Рік тому газета «Позиція» писала про таке зібрання унавських орендаторів. І ось оренда землі скінчилася. Тоді вони «відбилися» від зазіхань новітніх латифундистів «полюбити» їх міцно, а насправді втягнути в лабети кріпацтва. Відбилися. А що далі?
Наказний начальник ТОВ «Унавське» Бережний В. П. щось швидко-швидко говорив хвилин сім про трудові здобутки товариства. Аж по 33 ц/га вродила пшениця. Оце і все. А далі, мов заклинання, повторював: «Укладайте швидше договір-оренду, бо нам треба сіяти».
- Давай свого начальника, - гукали із зали. Та де там! Чи ж йому (невідомо кому) потрібні ті центнери зерна в мішку? Йому земля під Фастовом, над Унавою потрібна. Хіба ж не смішно – ні тобі техніки своєї, ні знарядь немає. Всього три механізатори в штаті із десяти чоловік працюючих. Та й сам «наказний» голова двічі чи що приїздить з Києва у «своє» господарство. Яка там пшениця! Земля їм потрібна.
Підійшла до мене після тих зборів відома в минулому радгоспна доярка Любов Яківна Бевза:
- А яка в нас ферма була, пам’ятаєте!
- Пам’ятаю, пам’ятаю, - щиро запевнив її. – Тримайтеся разом, тільки тоді ви будете чогось варті, - порадив.
Проблеми жителів колишнього радгоспу «Унавський», вони ж є і жителі міста Фастова, обтяжені ще й тим, що нинішні власники господарства зовсім не зацікавлені розглядати соціальний пакет проблем поряд із господарським. Прозвучало, приміром, питання поліпшення стану доріг.
- То міська влада хай ними переймається, - відказав керівник.
Низький рівень води у криницях. І знову, то є проблемою самих жителів. А тій міській владі до проблем жителів з «Унавського» ой, як далеко. Їй би самій ніч простояти та день протриматися…
Прозвучав дещо оптимістично голос підтримки своїх колишніх трударів з вуст Приходька М. М., колишнього директора радгоспу, а нині голови громадської організації «ТОВ «Наша земля». Він запропонував розглянути альтернативний договір оренди земельних паїв.
Люди розходилися після тих зборів збуджені Адже ніякої ясності. Одні погоджувалися підписувати угоду зі старими орендарями на принципах «аби що-небудь давали». Інші йшли в задумі. По одинці вони нічого зробити негідні. Тільки разом. Але куди податися, де той добрий пан?
Із учасників недавнього зібрання хіба тільки річка Унава могла пригадати про панів добрих, і не дуже. З глибин своїх вод, з плину часу ті недобрі пани давно стали мулом на її дні. Побратим Івана Гонти та Максима Залізняка козак Швачка таки добре проводив на Фастівщині «люстрацію», звану в історії України як «коліївщина».
Знала про те річка, та мовчала. Така в неї доля. Чи ж така і в наших унавських орендарів?

Анатолій Корчак

Поки грім не гряне,
то, як кажуть, чоловік не перехреститься


Так говорить прислів’я. На жаль, так трапляється і насправді. А все тому, що люди бувають надто безпечні. Нехтуючи, здавалося б, дрібним, втрачають дороге. Часом навіть життя. Ну хоча б про ту ж грозу. Це вона тільки в поетичному оформленні красива, грайлива: «Люблю грозу в начале мая, когда весенний первый гром, как бы резвяся и играя…» - серце мліє. Насправді, і ви це добре знаєте, то є грізне природне явище, яке часто породжує катаклізми.
Де грім, там і блискавка. А блискавка, - то електричний розряд. Причому не керований і надто потужний, аби ним нехтувати. Наприклад, кульова блискавка може розвалити цегляний будинок. А якщо влучить у дерев’яний – той згорає вщент. І захиститися від неї неможливо.
Грози в Україні спостерігаються переважно в квітні-вересні. Їх середня кількість за рік складає від 20 до 30. Ось така блискавка «завітала» в цьому році в помешкання жителів Фастова, зокрема до жителя будинку по вул. Скригалівській. Електричний розряд привів до загорання електромережі в будинку. Наслідки ви можете уявити самі. А в жителя із мікрорайону Журавлівка від удару блискавки зайнялась покрівля будинку. Пожежники, що прибули за викликом, застали на місці одне згарище. На жаль, держава не в змозі сьогодні відшкодувати стовідсотково матеріальні витрати від таких природних явищ. Люди повинні самі дбати про себе. І ось тут варто хоч би коротко розповісти про послуги, що надає наша страхова компанія «Вексель». Хочемо зауважити, саме послуги, якими ви можете скористатися. Або ж ні. Але тоді всі ваші можливі проблеми від подібних стихійних явищ стануть тільки вашими.
В нашій компанії можна придбати страховий поліс для свого житла. Вартість, до речі, такої страховки може визначати сам покупець. Для прикладу, комплексне страхування будівлі (конструктивні елементи, внутрішнє оздоблення, майно всередині тощо) може обійтися страхувальнику від 100 гривень і більше. В договорі ви самі можете визначити ризики, від яких вам хочеться убезпечитися. У разі природного лиха постраждалий отримує відшкодування в розмірі страхової суми.
Звичайно, хай береже вас, шановні фастівчани, наш Господь від всякого лиха. Але не будьмо і ми самі легковажними. Бо, як говорить народна мудрість «Береженого і Бог береже».
Придбати страховий поліс можна у Фастівській страховій агенції АСТ «Вексель», що знаходиться по вул. Кірова, 5 (вхід з двору). Консультації з питань, які вас зацікавлять, дадуть працівники агенції за телефоном 5-23-44.

P. S. Газету розміщено на на прохання її засновника та видавця Анатолія Корчака.


{link_on_forum}



Думки в голос:


  • Коментарі
  • "Вконтакте"
  • FaceBook

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній статті.

Фотогалерея

Останні 10 фото з ГАЛЕРЕЇ Фастова

  • Дубравушка Club (заміський комплекс) 2

    Дубравушка Club (заміський комплекс) 2

    Категорія: Дубравушка Club (заміський комплекс)
    Коментарі (0)
  • Дубравушка Club (заміський комплекс) 1

    Дубравушка Club (заміський комплекс) 1

    Категорія: Дубравушка Club (заміський комплекс)
    Коментарі (0)
  • Королева и её подданные

    Королева и её подданные

    Категорія: borisovich (цветы)
    Коментарі (0)
  • Фастів сучасний 120

    Фастів сучасний 120

    Категорія: Фастів сучасний
    Коментарі (0)
  • Фастів сучасний 119

    Фастів сучасний 119

    Категорія: Фастів сучасний
    Коментарі (0)
  • Фастів сучасний 118

    Фастів сучасний 118

    Категорія: Фастів сучасний
    Коментарі (0)
  • Маммилярия 133

    Маммилярия 133

    Категорія: borisovich (цветы)
    Коментарі (0)
  • не знаю 132

    не знаю 132

    Категорія: borisovich (цветы)
    Коментарі (0)
  • Scilla bifolia 131

    Scilla bifolia 131

    Категорія: borisovich (цветы)
    Коментарі (0)
  • Весна не за горами 130

    Весна не за горами 130

    Категорія: borisovich (цветы)
    Коментарі (0)
 
Січень 2017
1Нд2Пн3Вт4Ср5Чт6Пт7Сб8Нд9Пн10Вт11Ср12Чт13Пт14Сб15Нд16Пн17Вт18Ср19Чт20Пт21Сб22Нд23Пн24Вт25Ср26Чт27Пт28Сб29Нд30Пн31Вт
Останні оголошення на FASTIV.com.ua

Продаж

Кормушка самосвал для зимней рыбалки  0,42 л.
16 грудня 2016
Кормушка самосвал для зимней рыбалки 0,42 л.

Продам кормушку-самосвал для прикормки рыбы. Может служить, как для зимней, так и для летней рыбалки. Кормушка предназначена доставлять вашу…

Купівля

Куплю б/в металопластикові вхідні двері
30 вересня 2015
Куплю б/в металопластикові вхідні двері

Куплю б/в металопластикові вхідні двері. 0503256372

Послуги

Доставка Воды
30 листопада 2016
Доставка Воды

Доставка бутилированной воды тм Эталон. Сертифицированная. Глубина скважины 323м. Доставка раз в неделю. Залоговая цена 1-го бутля-110грн.…